Для свого покоління він був абсолютним феноменом, людиною з іншого світу, про життя якого складали легенди. У пам’яті поляків він назавжди залишиться мером Варшави – міста на західних рубежах тодішньої Російськї імперії. Що ж залишилося в сучасній Варшаві з часів «російського мера»?

Розповідають, що у нього були польські корені. Подейкують, що він покинув ряди армії, щоб не брати участь в придушенні Січневого повстання. Коли ж в 30-х роках ХХ століття з’явилася загроза, що через роботи на православному цвинтарі його могила може постраждати, то захистити її вийшли натовпи вдячних столичних жителів. Але чому ж саме він заслужив таку любов і підтримку городян?

Прогулянка по неіснуючому місті

Нам важко уявити Варшаву тих часів, адже після Другої світової війни місто повстало практично з попелу. Про Варшаві початку ХХ століття читають тільки старшокласники в творі Болеслава Прус «Лялька», готуючись до випускних іспитів. Якщо ж і з’являються якісь нагадування про ті часи, то всі вони пов’язані з міжвоєнним періодом і «Великою Варшавою» Стефана Стажинського.

На відміну від Стажинського, плани і проекти Старинкевича були не настільки масштабні. Його діяльність була спрямована на поліпшення життя звичайних громадян. Можливо, саме через свою непомітність багато плодів його діяльності можна побачити і нині.

Чистота не тільки в намірах

Коли уряд запитав, чому саме в Варшаві – місті бунтівників – повинна бути побудована каналізація, якщо навіть в столиці імперії Романових такої системи немає, Старинкевич відповідав, що важко буде вимагати від Вільяма Ліндлея успіхів в будівництві каналізаційних систем Петербурга, якщо він не проявить себе в менш масштабному проекті. Варшавська водоочисна система (так звані Варшавські фільтри) були проривом тієї епохи. Вода була настільки чистою, що в резервуарах жили маленькі рибки і планктони, які просто гинуть при мінімальній забрудненості води. У наш час така система виглядає дуже оригінально і приваблює багатьох відвідувачів на днях відкритих дверей. Відновлені не так давно будівлі з червоної цегли демонструють наскільки значним цивілізаційним стрибком було їх будівництво.

Ще одне важливе місце, про яке варто згадати, це кладовищі Повонзки. Його територія більше, ніж площа Ватикану, а саме кладовище по праву можна вважати однією з визначних пам’яток польської столиці. Тут поховані багато діячів польської культури. Для багатьох з них не знайшлося б місця, якби в 1884 році не був закладений другий некрополь в районі Брудно. Його відкриття також є заслугою Старинкевича. У штучно стиснутому стінами місті не вистачало місця, де можна б було ховати померлих. Багато історичних поховання, настільки важливі для національної ідентичності, систематично знищувались для звільнення місця для нових поховань. Так, що відкриття нового кладовища врятувало місто не тільки від знищення могил, а й від чергових спалахів епідемії.

Цивілізована торгівля і транспорт

Відновлений ринок на вулиці Кошиковій – культове місце для варшавських хіпстера. Цей ринок, так само як і ринок на Міровському пляцу, – результати роботи «російського мера». На заміну торгівлі на вулицях міста повинна була прийти епоха організованих торгових точок, де існував би контроль над якістю продуктів.

Були також зроблені важливі кроки в створенні нових транспортних сполучень. Важко собі уявити, але тривалий час два береги Вісли з’єднував лише один залізничний міст, та й органи влади виступали проти ідеї його будівництва.

Достатньо лише подивляться на сьогоднішню Варшаву, щоб зрозуміти, наскільки великою проблемою є відсутність кільцевої автомобільної дороги і наскільки простіше стало життя після відкриття її частини. За часів Сократа Старинкевича місто було здавлене і просто задихалося. Дороги були немов павутина, що обплутала місто, а транспортування товарів була трудомістким і дорогим процесом. Товари розвантажували на одному березі, а потім на возах і барках перевозився на інший берег. Будівництво нового моста значно спростило комунікацію між двома берегами Варшави.

Людей тієї епохи не дивувала зарозумілість чиновників. Часи правління Олександра III були періодом напливу некомпетентних і примітивних чиновників, в порівнянні з якими чиновники, про яких писав Чехов, здаються просто професіоналами своєї справи.

Русифікація досягла апогею. Жарт про дружину генерал-губернатора Марії Андріївні Гурко, яка нібито наказала застрелити всіх горобців в парку Лазенки і привезти нових з Томської губернії, щоб вони цвірінькали по-російськи, лише частково ілюструє все, що відбувається.

У місті перевіряли вивіски, щоб написи на двох мовах були однакового розміру, учнів виганяли зі шкіл за розмови на польській мові, а священнослужителям, які проводять похорон на польському відмовляли у видачі паспорта – це були ті заходи, яких жителі Варшави очікували від царської адміністрації. На їх фоні мер міста здавався людиною з іншої планети – був ввічливий, люб’язно приймав представників інтелігенції та аристократії. Більш того, обговорював з ними ідеї та плани на майбутні часи. Тож не дивно, що варшавські росіяни говорили про «ополячення» Старинкевича.

До всього іншого ще й будівництво костелу Всіх Святих біля пляцуі Гжибовського. В імперії до католиків всюди ставилися без особливої ??симпатії. За часів поділів Польщі костелів було побудовано навіть менше, ніж за часів Польської Народної Республіки. Будівництво святині розпочалося ще перед Січневим повстанням, але уряд створював перешкоди, щоб воно ніколи не було закінчено. Зелене світло і перспектива завершити проект з’явилася саме завдяки Старинкевичу. Православний мер на чолі установчого комітету католицького храму – це було по істині унікальне явище імперського масштабу.

Звісно, втілити в життя вдалося не все ідеї. Побудувати дорогу через Саксонський парк і зробити вулицю Маршалківську міською артерією, яка б з’єднала північ і південь, вдалося лише за часів гітлерівської окупації. Так і  не вдалося змінити район Повішлє, який так і залишився трохи відлчкуючим. Не вистачило грошей, енергії і людей, які б могли все це здійснити.

Варшавська Прага не була кардинально змінена за часів війни. Пройшовшись по вулиці Торговій, можна побачити те місто, яке було частиною Варшави Старинкевича, яку він так хотів модернізувати. Варшавські будинки були побудовані з недорогих матеріалів, переповнені, а в міських лабіринтах гніздилися тисячі людей, у яких не було навіть надії на поліпшення свого становища. Місто потребувало багато чого:  широких вулиць, доступу до інфраструктури і розвитку промисловості, яка могла б забезпечити роботою пролетаріат. В першу чергу, місто потребувало господаря, який би хотів поліпшити життя простих городян.

Крім бюста і площі свого імені (яку більшість городян знають завдяки податковій, що знаходиться поруч) ім’я Сократа Старинкевича не надто помітно в міському пейзажі. Те, що створювалося в його епоху, стало невід’ємною частиною Варшави. Лише невелика група ентузіастів цікавиться і знає, що та чи інша споруда створено «російським мером». Не було особливих ініціатив увічнити його пам’ять, а його роль в історії ніколи особливо не виділялась. Хоча це не змінює того факту, що якщо ви бачите сучасну і зручну Варшаву сьогоднішніх днів то ви бачите те місто, яке прагнув створити Сократ Старинкевич.,

Про Варшаву тих часів можна прочитати багато на нашому порталі та на інших ресурсах, запрошуємо відвідати Каталог статей, де Ви без сумніву знайдете багато цікавого і корисного для себе.